За течією...

Думки в голові крутяться, ніби білка у колесі, повсякчас намагаються вистрибнути назовні. Так вплинув на мене один фільм. Не важливий його сюжет, важливо, що пройшов аж 21 рік із останньої зустрічі закоханих, а почуття у героїв збереглися. Лиш вдуматися – 21 рік! Нереально. І мені подумалося – пройшло вже 11 років, як я зробила нестерпно боляче одній чудовій людині. А собі… і собі теж. Але я зуміла пережити і придушити в собі почуття, які іноді спливають у снах та у спогадах. Він завжди буде у моєму серці, він надто рідна та близька мені людина…


Чому я тоді так вчинила? Чому покинула його на самому піку почуттів? Він той, хто завжди плив за течією. Я була його течією. Я була тою, що веде. В якийсь момент мені це набридло, адже мені було всього 18. А тепер. У нього по суті нічого не змінилося. Він все так само пливе за течією, за течією своєї дружини. Але я більш не веду. Я стала тою, кого ведуть. Я також пливу за течією – течією свого чоловіка. І це іноді так пригнічує. Я втратила стержень та іскру активності. Я стала заручницею буденності та сімейності. Я забула свої плани та мрії, поринула з головою у течію річки сімейного життя, втопивши свою особистість. Це не правильно. Я живу всупереч своєму внутрішньому. Коли я згадаю, хто я така?... Листок, що пливе за течією? Чи буйна широка ріка?...